На жодній з картин Леонардо да Вінчі глибина та імла атмосфери «сфумато» (пом’якшення контурів фігур і предметів, яке дозволяє передати повітря, що закутує їх. Спосіб сфумато розробив Леонардо да Вінчі в теорії і художній практиці) не була передана з такою досконалістю, як в Моні Лізі.
Це найкраща за своїм виконанням повітряна перспектива.
Картина настільки нам всім знайома, що важко повірити в те, що с початку вона виглядала по іншому. Але це так, в наш час Мона Ліза виглядає інакше.
Колись зліва та справа на картині були намальовані невисокі колони, тепер обрізані. Дивлячись на них стає зрозумілим, що дама стоїть на балконі, а не висить у повітрі, як це може іноді здаватися на сучасному варіанті.
Що стосується кольорової гами обличчя, то сучасники Леонардо звертали увагу на малиновий відтінок, який зараз зовсім не помітний, лакування змінило співвідношення кольорів та створило таємничий підводний ефект.
Мона Ліза не була ідеалом жіночої вроди для Леонардо, але безсумнівно була особливою людиною в його житті. Вона справила на нього таке сильне враження, що протягом наступних трьох років він працював тільки над її портретом, відмовляючись від інших, вигідніших пропозицій.
На портреті Леонардо вдалося відобразити незвичайний людський характер. Мона Ліза була третьою дружиною флорентійського купця на ім’я Франческо ді Бартоломео дель Джокондо (звідси і друга назва картини).
Коли Мона Ліза вперше почала позувати Леонардо, їй було 24 роки.
За свідченнями сучасників це була точна копія натури.
Катина невелика, однак справляє враження монументальної. Цей ефект досягається за допомогою співвідношення фігури та заднього плану. Монументальність значно посилює змішане відчуття чарівності і холодності, яке викликає споглядання портрету. Століттями люди дивилися на її загадкову посмішку з захопленням, і, навіть зі страхом.
Можливо тому картину копіювали та малювали в різних стилях набагато більше ніж інші витвори мистецтва.
Мона Ліза також надихнула Рея Бредбері на створення оповідання “Усмішка”.
