5 грудня 2013 року петриківський розпис було включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.
Для традиційного петриківського розпису характерне біле тло. Чорний колір в петриківці з’явився лише в 1950-х роках, з масовим виробництвом сувенірної продукції. Петриківка – це декоративно-прикладне, станкове народне малярство.
Петриківські візерунки з легкістю можна перенести на будь-які поверхні та текстури, починаючі від стін інтер’єру та великих декоративних панно і закінчуючи склом, текстилем та пластиком. В петриківці є правило, за яким визначають справжнього майстра – він може малювати мальовку без попередньо наміченого контуру.
Такою віртуозністю володіють далеко не всі майстри, але до неї потрібно весь час іти. Перші фарби петриківські майстри виготовляли самостійно з відвару трав, овочів тощо, де були присутні кольорові пігменти. Такі фарби виготовляли на основі яєчного жовтка, який давав потрібні еластичні характеристика фарби.
В петриківці досить багато різноманітних прийомів та засобів малювання. Один таких – тикання калинки власним пальцем. Справжньою калинкою вважається та, в якій залишився відбиток пальця майстра. Унікальний інструмент в петриківці – “кошачка”. Це пензлик зроблений власноруч з пучка котячої шерсті, і примотаний до гілочки. Шерсть для пензлика береться з під лапки котика (відстригається невеликий пучечок).
При цій процедурі жоден котик не постраждав. Котячий пензлик дає унікальний візерунок, який іншими пензликами ніяк не зробиш. Сьогодні неможливо встановити точну дату виникнення петриківського розпису. Перші дослідження петриківки датуються початком XX ст, коли відомий дослідник народної культури Дмитро Яворницький зібрав перші зразки мальовок для колекції музею. За усними переказами селян, можна сказати, що петриківським розписом прикрашали будинки ще на початку XVIII ст.
В Петриківці ніколи не було кріпацтва — тут розташовувалися зимівники козаків. Свободолюбивістю і позитивом пронизаний розпис – в його основі лежать яскраві, позитивні кольори, а в сюжетах зображуються святкові побутові сцени з життя. Чарівний жар-птах є символом доброту і достатку. Петриківка зародилася на вибіленій стіні селянської хати мазанки. Господині (або як їх називають в Петриківці — “чепурушки“) прикрашали сакральними орнаментами піч – годувальницю сім’ї, та бігунцями оздоблювали вікна і двері.
Згодом розписи перейшли на речі домашнього вжитку та папір.
Стіни в квітах, пічка квітне,
Де цвітіння це привітне?
Знають це старі й малі,
В Петриківці, у селі.
Там бабусі так малюють,
Що художників дивують.
Став відомим на весь світ,
Той квітковий диво цвіт.
Краса родом з Петриківки
Тут і радість моя, і домівка,
І робота, де жито шумить.
В цих вишневих степах Петриківка,
Мов коштовна перлина, лежить.
В. Міщенко
Хатні розписи не були розраховані на довге життя. Щороку під велике свято настінні розписи змивали і наносили нові. Кожна господиня прагнула зробити свій будинок наймальовничішим. Коли одна жінка розмальовувала, то інші обов’язково приходили дивитись, а потім бігали разом до однієї, до десятої, до двадцятої.
Коли знаходили ту, у якої розпис найкращий, то говорили: «У неї в хаті, як у церкві».
Козацькі церкви того часу були розписані в стилі українського бароко: степи, луки, городи. Тому жінки, які бачили прекрасні розписи у храмі, прагнули зробити так і у себе вдома.
Найстаранніших господинь у Петриківці називали «чепурушками»*. Саме вони передавали навички розпису з покоління в покоління. З давніх часів розпис в хаті вважався своєрідним оберегом. Люди вірили, що в ньому міститься духовна сила, тому піч, вікна та двері обрамляли магічним орнаментом.
Розпис виконував роль своєрідного оживлення, пов’язувався з життєтворчими силами природи, тому основні елементи символіки відтворювали народні знання і уявлення, були частиною фольклорно-образного розуміння природи, космологічних уявлень народу.
Звичай оздоблювати хату геометричними орнаментами та деревом життя – відгомін уявлень дохристиянських часів, коли дерева й рослини єднали душі померлих і живих.
Основним мотивом Петриківського розпису є зображення «древа життя», «вазона» (глечик, з якого росте кущ), який може подаватись у вигляді самостійної композиції або ж бути елементом нескінченного орнаменту – «стрічки».
Мій рідний знаменитий край
Для серця й для душі в нас розмаїття
Усе, що розквітає й любо нам Наші майстри враз втілюють у квітах.
Наш Петриківський розпис славний в світі
Про нього знають і дорослі й діти.
Все в ньому є: і цвіт калини, й маки
Українська хатина і козаки.
Чудовії жар – птиці і лелеки,
Що відлітають в край далекий.
Півні пихаті, лебеді величні
Усе для нас знайоме це і звичне.
Червоні мальви у вишневому саду
Жоржини славні, грона винограду.
Суниця запашна, білі ромашки
В степах просторих синіють волошки.
В руках майстрів умілих наших
Квіти малюються на виробах прекрасних
У фарбах різних все горить, палає
Та мерехтить… неначе оживає.
Пасхальні писанки, розписані тарілки
Свистульки, келихи, бутилки,
Булави, храми і матрьошки,
Кухонні дощечки та ложки.
Шкатулки, вазочки, дощечки
Заколки різні, дзиги та сердечки.
Всього й не порахуєш, бо майстри
На вигадку й натхнення мастаки.
Хай славиться наш край в віках
Для нас він наша рідная домівка
Хай береже Господь людей в трудах
Майстрів величних й Петриківську квітку!
Людмила Наумова