Сьогодні ми поговоримо про маленьку пухнасту тварину – ласицю, або ласку.
Латинська назва ласки перекладається як «мисливець на мишей». Й справді, цей малий хижак полює на різних гризунів. Робить нори у щілинах між корінням дерев, в порожнинах дерев, що впали або в покинутих норах інших видів.
Ласка взимку змінює колір шерсті на білий. Взимку ласка не впадає в сплячку.
Дитинча ласки легко приручити. Ласка може стати відданим другом.
Ми – слов’яни вважали, що ласка оберігає наш дім, а в Іспанії вірили, що ласки – це зачаровані красуні.
А тепер казка про ласицю..
Жила в одного господаря на горищі ласиця. Справно виконувала свої обов’язки, ловила мишів, доглядала худобу і коней. Це було давно, ще коли тварини мали чарівні сили.
Але ж ось чимось не догодила господарю. розгнівався він на ласку і зібрався прознати її з подвір’я.
-Іди, і щоб духу твого в мене не було.
– Я доглядала твоє господарство, ти мене навіть не бачив, бо я нічна тварина, – відповідала ласка,- дивись чоловіче, через тиждень прийдеш мені кланятися.
І пішла з господи до лісу, сховалася в нірку.
Проходить день, другий і почали потрохи вилазити миші і щури, дивитися чи не виходить ласка на полювання. Нема ласки. За худобою ніхто вночі не доглядає, коням гриви ніхто не розчісує , не заплітає.
Тиждень пройшов, в господаря миші зерно погризли, худоба не доглянута, коні хворіти почали. І так пробував, і сяк, а не дає ради.
Взявся бідолаха за голову, подумав, та й пішов до лісу ласицю шукати.
Знайшов схованку, де ласка ховалася та й каже.
-Вибач мене – дурня, вибач красуня – ласиця. Не можу впоратись без тебе, не тримай зла, вертайся додому.
Усміхнулася ласка, пробачила господаря. І навела порядок в господарстві. С тих пір жили вони в мирі і злагоді, чого і вам бажаємо.
Просто супер